Свідки у справі про закрите укриття в Києві, біля якого загинули люди під час ракетного обстрілу, повідомили під час допиту в суді, що до трагедії також мали місце випадки, коли вхід до сховища було закрито.
Деснянський райсуд Києва у пʼятницю, 9-го лютого, допитав свідків сторони обвинувачення у цій справі.
Охоронця поліклініки у Деснянському районі столиці – Вадима Мошкіна – нині звинувачують у залишенні в небезпеці, яке призвело до смерті потерпілого (ч. 3 ст. 135 КК України).
Наразі він без запобіжного заходу, адже строк дії нічного домашнього арешту сплив. Запобіжний захід на час судового розгляду йому не обирали, оскільки Мошкін виконує усі обовʼязки: і приходить до суду, і зʼявляється за викликом.
У справі йдеться про події ночі проти 1-го червня 2023-го року, коли під під час ракетної атаки рф у столиці загинуло троє людей, у тому числі і дитина. Мешканці намагалися потрапити до укриття поліклініки у Деснянському районі, але двері були зачинені.
Потерпілими у справі визнано шістьох осіб – родичів загиблих.
Укриття могло врятувати життя
Першою в суді 9-го лютого свідчила місцева мешканка Ольга Ляшенко. Вона розповіла: загибла жінка – Наталя – тієї трагічної ночі написала їй, що біжить до укриття у поліклініці, оскільки воно є найближчим до їх будинку.
«Я теж збиралась. А потім вона написала нам, що там зачинено і я побігла назад до підʼїзду. А потім одразу вибух стався», – розповіла вона.
За словами жінки, поліклініка була найближчим укриттям біля неї. Вона знала, що там є сховище, і постійно туди ходила. До цього були ще випадки, коли укриття – центральний вхід в поліклініку – було закрите.
Прокурор: Як часто Ви відвідували це укриття?
Свідок: Постійно.
«Зазвичай ми одягаємось дуже швидко, речі завжди напоготові всі. Так, ми з Наталею Вельченко (загибла) давно спілкувались. То вона мені писала, то я їй, коли тривога починалась. А того дня вона написала, що укриття зачинено», – додала свідок.
Захисник Мошкіна запитував свідка, чи бачила вона особисто зачинене укриття, на що жінка зазначила, що тільки зі слів сусідки дізналась про це.
В подальшому адвокат ставив запитання стосовно оснащеності укриття усім необхідним. Вочевидь для того, щоб довести суду, що приміщення не було укриттям за усіма параметрами. Адже на попередньому слуханні адвокат стверджував, що його підзахисного нібито не можна звинувачувати у недопуску людей в укриття, оскільки приміщення не є укриттям через поганий стан: відсутність води, їжі, ліків, туалету, а також через легкозаймисті речовини і труби теплотраси.
Свідок підтвердила, що в самому укритті не було води, ліків, запасів їжі, туалету та інших необхідних умов. Але там можна було сховатись від обстрілів, і це би точно врятувало життя людей.
«Люди стукали, охоронець не відкривав»
Наступною свідчила Ірина Пономаренко – місцева жителька, яка розповіла, що знайома з обвинуваченим, лише як з охоронцем поліклініки. Вона вирішила ходити в укриття, оскільки бачила по телевізору наслідки масованих російських обстрілів по інших містах України. І так їй було спокійніше.
У ніч трагедії Ірина почула тривогу і теж попрямувала до сховища.
«Я була одягнена, валіза зібрана. Біжу і попереду ще двоє людей біжать. Я прискорилась. А там, біля поліклініки, вже люди стоять і стукають у двері, у центральний вхід. Охоронець не відкриває. І от вже блискавка в небі, такий жах охопив, я вуха закрила, очі закрила. І я притулилася до стінки з правого боку. А потім мене ніби підняло і понесли назад і я подумала, що вже все. А коли впала, думаю: «о, я жива». Я сіла, а чиясь дівчинка почала кричати», – пригадала жінка.
В подальшому вона пролізла всередину будівлі, оскільки мусила оглянути себе на наявність травм та ушкоджень.
«А там сидить охоронець Мошкін, він казав дати йому телефон. Але я телефон не знайшла, тому полізла на вулицю. Там знайшла свій телефон і подзвонила чоловіку, який прибіг з бинтами та перекисом. Потім приїхала швидка, мене забрали до лікарні, зробили УЗД та рентген. Згодом відправили на операцію, бо в нозі знайшли уламки. Уламки досі залишаються у скроні, плечі та у спині», – зазначила свідок.
За її словами, до дня трагедії були випадки, коли охоронець Мошкін також не відкривав вхідні двері поліклініки, щоб запустити людей в укриття.
«Перевірив пульс, а його вже не було»
Третім суд допитав Ярослава Рябчука, цивільного чоловіка загиблої жінки – Наталі Вельченко.
«Дружина моя дуже до тривоги відносилась серйозно і постійно ходила в укриття, яке у нас саме під будинком. Моя дружина взяла тієї ночі дитину і швидко побігла до укриття. Потім я вийшов на балкон курити і побачив, що багато людей з якоїсь причини не можуть потрапити в укриття. Я вдягнувся і пішов до них. Вони попросили мене обійти будівлю і розбудити охоронця. Ніхто всередині не відреагував і тут почались вибухи. Через хвилину я вже відчув це – багато скла полетіло на голову. Коли я прибіг до центрального входу – побачив, як моя дружина все ще стояла на ногах, спершись на стінку. Бігла також моя дитина і панічно кричала «мама», – пригадав чоловік.
За словами свідка, він поклав дружину на землю, перевірив її пульс, а його вже не було.
«Я побіг шукати охоронця Мошкіна, а він знаходився на своєму робочому місці. Коли я його схопив, то той сказав, що він тут ні до чого», – зазначив чоловік.
Він додав: від дружини чув, що до моменту трагедії також були випадки, коли входи до вказаного укриття були закриті. Загалом до сховища можна було потрапити або через центральний вхід до поліклініки, або через вхід з вулиці.
Медсестра поліклініки не знає, хто відповідальний за укриття
Наступною свідчила медсестра Олена Британ, яка працювала у поліклініці, де стався вибух.
Вона сказала, що в укриття не ходила, але де ключі від нього – вона знає. Проте, жінка стверджувала в суді, що не знає, хто саме відповідальний за відкриття та закриття вказаного укриття.
У ніч, коли сталася трагедія, свідок знаходилась вдома, а про страшні події дізналась з новин уже вранці.
Жінка наполягала, що туалет у тому сховищі був і справно працював. Тоді як свідки, які доволі часто ходили до цього укриття, одностайно казали, що в туалет у самому укритті вони не ходили, а піднімались наверх.
Свідок Олександр Смальков, який тієї ночі прийшов зі своєю дівчиною ховатися до укриття у поліклініці, підтвердив: вхід було закрито. Всі стукали, оббігали будівлю, аби подивитись, чи відкритий другий вхід. І він теж був зачинений.
«Під час вибуху мене одразу оглушило. Я був на колінах і повз кудись. Я доповз до сходів і просто на слух почув голос дівчини. Вона мене підняла і ми пройшли всередину. Я отримав поранння у праву скроню, і правим оком я не бачу», – розповів він в суді.
Згодом, через сигнал повітряної тривоги, суд перервав допит і продовжить його 13-го лютого о 14:00.
Входи в укриття було закрито
Прокурор Деснянської окружної прокуратури Назарій Фединяк у розмові з Watchers зазначив, що це укриття, на території поліклініки, включено до переліку укриттів, а у адміністрації є відповідні документи.
«Потерпілі намагались зайти і через центральний вхід поліклініки, і через запасні входи [в день трагедії]. Вони вибігали, вони стукали, вони перевіряли всі двері. Потерпілі, які намагались потрапити до укриття, встигли пару раз оббігти цю поліклініку, ну – хтось залишався біля центрального входу, хтось – перевіряв запасні, [але] всюди було зачинено», – сказав прокурор.
Він додав: запасні входи до укриття не використовувались.
«Хоча мали бути в доступі для населення. Охоронець мав ключ від центральних дверей і мав змогу запустити людей. А [ці] ключі були ще під одним замком. Хоча захист висуває версію, що це був запасний ключ [під замком], а основний – нібито був при ньому [обвинуваченому] завжди», – додав він.
Нагадаємо, в ніч на 1-е червня 2023 року росія атакувала столицю ракетами. Внаслідок ракетної атаки у Деснянському районі столиці загинули троє людей: 9-річна дівчинка, її 34-річна мама і 33-річна жінка. Місцеві казали, що укриття, де люди хотіли сховатися від обстрілу, було зачинено.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.