Ірпінський міський суд заочно судить окупанта Максима Біленка за порушення законів та звичаїв війни. За даними слідства, під час тимчасової окупації Бучі він вистрілив з вогнепальної зброї у живіт цивільного. А потім – кепкував з нього, підійшовши ближче. 

Чоловік після пострілу вижив і тепер має статус потерпілого у кримінальному провадженні, відвідує судові засідання та прагне відновлення справедливості. 

Обвинувачений – окупант Максим Біленко з позивним «командир». Він брав участь у вторгненні до Київської області на початку великої війни на посаді сержанта, інструктора військової частини (№ 06705) 36-ої окремої мотострілецької бригади збройних сил російської федерації. 

Watchers відвідали суд, в якому слухають справу Біленка та поспілкувались з потерпілим про події, які йому довелося пережити. 

Кепкував над пораненим

27-го березня 2022-го року Біленко побачив нині потерпілого Павла Лацибу біля авто «Mitsubishi L 200». Це сталося на вулиці Жовтневій у Бучі.  

В подальшому, спостерігаючи як той відкриває двері у автомобіль, обвинувачений вистрілив у живіт Лациби. Останній відчув стрімкий біль в животі, побачив, що куля ввійшла в живіт та впав на землю.

Сусідка Лациби, почувши постріл, вийшла з будинку та виявила потерпілого, що лежав на землі. Згодом підійшов і обвинувачений з іншими росіянами. 

Біленко почав вихвалятися перед «колегами» та кепкував над пораненим, а троє інших військовослужбовців рф – підтримували його у цьому.

Сусідка благала надати Лацибі першу допомогу, і врешті-решт росіяни відвезли його до місцевої лікарні. 

Але в подальшому, переконавшись у відсутності військовослужбовців рф поряд, потерпілий втік звідти. 

Потерпілий внаслідок дій Біленка отримав такі травми: вибухова травма з кульовим пораненням передньої черевної стінки, розвиток абсцесу передньої черевної стінки, субкапсулярна гематома печінки та перелом 6-го ребра. 

Потерпілий: росіяни розважалися

Павло Лациба, який має статус потерпілого у цій справі, розповів Watchers, що застав окупацію на початку великої війни у Бучі.  

«Я з Бучі. У цей день [24-го лютого] вийшов на роботу на 7 ранку. Я чув вибухи, бої йшли. [З роботи] нас відправили [додому]. Мені брат рідний, який живе в Гостомелі, дзвонив тоді і сказав, що бої йдуть. 26-го лютого маму відправив [в евакуацію]. Сам залишався в Бучі», – зазначив він. 

Росіянин стріляв у нього 27-го березня. Чоловік добре запамʼятав ті події. 

«Росіяни, я так зрозумів, розважалися тоді. Води, газу та світла [під час окупації] не було, як ви знаєте. А в сусідньому дворі криничка була, ми туди по воду ходили. Я вийшов і дивлюся – джип стоїть. А його раніше не було, по моїй вулиці. Я думаю, може хтось там всередині сидить поранений, підійшов відкрив дверцята і в цей момент почув постріл. І пуля пройшла мені в ребро. В машині нікого не було. Потім росіяни підійшли і похіхікали. Згодом сусідка вибігла і почала кричати. Після цього [росіяни] викликали БТР і завезли мене до лікарні. Дістали, поклали на ноші та поїхали», – зауважив чоловік. 

За його словами, Бучанська лікарня була порожня на той момент окупації. 

«Там секретарка була якась, вона зробила перевʼязку. То вже все я дома сам зашивав, досвід залишився ще [з часів АТО]. Я самостійно надавав собі допомогу», – додав він. 

Павло розповів також, як ще розважались окупанти у Бучі, наражаючи місцевих людей на небезпеку стріляниною. 

«В Бучі, наприклад, там ларьок стоїть і на ньому лічильник висить, така коробочка біла. От вони сиділи і стріляли туди, смайлика вистрілювали, от як знаєте смайлики малюють. Досі там ця коробка висить. Це саме навпроти мого будинку. Також в іншому місці по бойлеру стріляли», – зазначив він. 

Не дозволяли ховати вбитих

Вбитих окупантами людей вони ховати не дозволяли, додав Лациба. Аргументували це тим, щоб інші бачили і боялися. 

«Вони дерева повалили, щоб машини не їздили. Біля мене був торговий центр. Росіяни в основному забрали телефони, срібло, золото, обмінник, каси. Я не бачив, щоб вони їжу несли», – пригадав він. 

Був в АТО

Він розповів, що не виїхав з Бучі через побоювання розправи, адже він воював в АТО з 2015-го по 2019-ий рік. 

«Якби мене почали перевіряти, мене убили би або у полон взяли. Всіх, хто зі мною служив, всіх [росіяни] познаходили. [Тіло] Юри – то через два роки знайшла собака у посадці. Росіяни його закопали. А собака знайшла. Ми [з Юрою] служили, але не в одній частині», – поділився потерпілий.  

Павло зазначив, що 4-го квітня 2022-го року, після звільнення міста, волонтери вивезли його у Київ, у обласну лікарню. 

«Мені операцію не робили, я досі хожу з кулею. Воно здоровʼю не загрожує. У мене було ще зламане ребро. Вона мені не заважає, я її не відчуваю», – пригадав він. 

«Але до лікарні мене не поклали. Я ще десь 12 днів на вулиці жив. То на вокзалі в Києві, то де. Сюди [до Бучі] тоді не пускали через розмінування. Тітка поїхала, всі родичі – хто куди потікав. А потім пішки пішли сюдой», – поділився він. 

Адвокат не прийшов

Слухання, заплановане на 8-ме жовтня, відклали. Не зʼявився захисник Біленка від держави Андрій Киченок. Суд вирішив, що слід повторно відправити повістки для його виклику. А також витребувати докази поважності причин неприбуття. 

Судовий розгляд проходить заочно, тобто без участі обвинуваченого, адже йому вдалося втекти після звільнення Бучі. 

На наступному слуханні, 21-го жовтня, суд продовжить дослідження письмових доказів прокуратури у цьому провадженні.  

Джерело зображення: slidstvo.info