Титульне фото: суддя Ірпінського суду Леонід Мерзлий під час засідання 29 квітня
Ірпінський міський суд на слуханні 29-го квітня допитав чотирьох потерпілих – українських військовослужбовців, яких росіяни захопили у полон під час окупації Гостомеля на Київщині. Про це інформує Watchers із зали суду.
Обвинувачений – Вадим Паньков, командир 45-ї окремої бригади спеціального призначення Повітряно-десантних військ рф. У 1992 році він присягнув на вірність народу України, однак невдовзі став військовим рф.
Панькову інкримінують порушення законів і звичаїв війни, яке виявилось у жорстокому поводженні з військовополоненими та цивільним населенням. Справа щодо нього в суді слухається заочно, тобто за його відсутності.
За даними слідства, він керував захопленням аеродрому в Гостомелі та спробами прориву на столицю. Виконуючи саме його вказівки, росіяни взяли у полон військовослужбовців ЗСУ та щонайменше 30 місцевих жителів.
Суть справи
У тексті підозри Панькову йдеться: 24-го лютого, приблизно о 12:00, армія рф захопила територію аеродрому «Антонов». Окупанти виконували накази Панькова щодо утримання в полоні 28 військовослужбовців, серед яких 13 осіб з Державної прикордонної служби України, 13 – з Національної гвардії України та 2 – із ЗСУ.
За час окупації росіяни, виконуючи накази обвинуваченого, полонили не менше 30 цивільних осіб. Їх всіх разом утримували у підвалі на території «Антонов».
2-го березня полонених розділили на групи та помістили в холодильні камери в приміщенні їдальні, яка знаходиться на території «Антонов», де вони перебували приблизно до 7 березня. Всередині була низька температура, високий рівень вологості та відсутні умови навіть для туалету.
За час утримання полонені не могли провести будь-які гігієнічні процедури, не могли отримати медичної допомоги та виживали без харчування.
Слідство переконано: Панькову було відомо про умови утримання полонених, оскільки він відвідував ці приміщення.
Крім того, на початку березня Паньков вирішив використати полонених для примусової праці. Він примусив їх завантажувати трупи військовослужбовців рф у вантажні автомобілі.
Паньков також привіз знімальну групу так званих росіських “ЗМІ” до утримуваних полонених. Пропагандистка «Первого канала» у результаті цього зняла сюжет про аеропорт «Гостомель» з інформацією про нібито добрі умови утримання українців.
Відступаючи з аеродрому, окупанти повезли полонених через Білорусь до рф, де продовжили утримання в полоні.
Перед допитом потерпілих адвокатка із центру правової допомоги – Юлія Шуляк – зробила зауваження щодо того, що повістка про виклик її підзахисного публікується українською мовою. Вона припустила, що він не володіє українською і не зможе прочитати її.
Потерпілих тримали у морозильній камері
На слуханні 29-го квітня суд допитав чотирьох потерпілих у справі – українських військовослужбовців. Усі вони були бранцями окупантів після захоплення Гостомеля. А потім були в полоні на території рф. Потерпілі просили не знімати та не фотографувати їх.
Першим виступив Дмитро Калінін. Він пригадав події початку великої війни.
«24-го лютого була команда “тривога”. Ми, військові, залишились у бомбосховищі. Аж раптом почули команду російською мовою: «усім виходити з піднятими руками». На нас росіяни направляли зброю. Один раз нам дозволили перекусити, але різких рухів сказали не робити під загрозою розстрілу. Всі особисті речі у нас забрали: мобільні телефони, ланцюжки, рюкзаки. Ми просили, щоб наших дівчат відпустили і їх таки відпустили», – пригадав він.
За його словами, росіяни наказали їм взяти деревʼяні дошки і розміститися на підлозі підвалу.
«І туди вже згодом почали приводити цивільних осіб. Води та їжі нам не давали. Потім дали бутилку для туалету. В підвальному приміщенні ми пробули до 1 березня. Мене двічі виводили на допит з відеофіксацією. Далі нас відвели всіх у морозильну камеру. В морозильній камері ми знаходились по 7 березня», – розповів чоловік.
Він додав, що у перший день окупації один з росіян наказав іншому повісити прапор російської федерації.
«В морозильній камері була температура -15. Голова постійно вниз у нас була. Зброя була направлена на нас. Якщо різкі рухи, то попереджали, що відкриють вогонь одразу», – розповів він.
Окупанти відібрали у потерпілого ноутбук, мобільний телефон, навушники, тисячу гривень з гаманця, а також документи.
«Туди до нас приводили пораненого військовослужбовця, який мав поранення голови. Але медична допомога цьому пораненому не надавалась. Голодували там, під час утримання в полоні. Цивільних з нами було багато. Їх приводили з часу окупації. Я просив звʼязатися з сімʼєю. Але за весь час полону мені жодного разу не дали зателефонувати», – пригадав він.
Питали про «нацистів»
Наступним суд допитав потерпілого Валентина Колесника. Він розповів на засіданні, що росіяни забрали у нього всі особисті речі, телефон та гроші на початку. Йому також не давали можливості звʼязатися з рідними чи отримати медичну допомогу.
«У Панькова був позивний «Мангуст». Він давав команду нас завести у бомбосховище. Ми перебували у маленькому приміщенні. Туалета не було, руки помити чи сходити в туалет – теж не було де. Ходили в пляшки. Їжі майже не було. Лежали на дошках деревʼяних та бетоні», – пригадав він.
Він зазначив, що тримали їх у нелюдських умовах.
«Викликали мене на допит один раз. Запитували мою автобіографію. Питали де «Азов», де «нацисти». Питали, де зброя на заводі. Потім нас перевели у морозильні камери. Там умови були гірші. Лежали тільки на бетоні, було холодно і сиро», – сказав чоловік.
За його словами, вже 7-го березня їх вивезли з території аеродрому.
«7-го числа нас вивезли з аеродрому в сторону Білорусі. А потім до рф до наметового містечка, де тримали приблизно тиждень. І десь вже після цього нас перевезли в СІЗО міста Курськ», – додав він.
Росіяни застосовували психологічне насильство, пригадав потерпілий. На бранців направляли автомати. А під час транспортування до Білорусі – сильно затягували повʼязками очі.
«Серед нас був один поранений військовий ЗСУ. Лікар до нього не приходив. Цим людям було байдуже на нас. Ми завжди просили дати нам води і їжі. А вони не давали», – зауважив він.
Позивний «Мангуст»
Потерпілий Василь Романишин під час допиту розповів про події початку велику війни.
«Ми були у бомбосховищі. А потім почули, що висадився десант російський на аеродромі. Ми виходили з піднятими руками. У нас запитували, хто з нас офіцер. Далі нас тримали під прицілом постійно. Ми знаходились у підвалі аеродрому до 7-го березня. За час, поки ми там були, я памʼятаю позивний «Мангуст», це був Паньков. Він же і примусив нас вантажити трупи росіян потім», – розповів чоловік.
Умов там, де їх утримували, зі слів потерпілого, не було взагалі: маленькі приміщення, відсутність світла та медичної допомоги, без доступу до питної води.
«А у морозильній камері ми лежали просто на бетоні. Під час перебування в Гостомелі, коли кудись водили, нам звʼязували стяжками руки так сильно, що у деяких руки набухали вдвічі. Ну і очі звʼязували», – додав він.
Наостанок він зазначив в суді, що окупанти забрали у нього годинник, телефон, ланцюжок із золота, каблучку та документи.
В подальшому свідчив Дмитро Смик. За його словами, на самому початку директор «Антонов» проводив переговори з росіянами, щоб ті відпустили додому принаймні цивільних.
«Нас тримали під автоматами, а потім завели в їдальню. А через годину перемістили у бомбосховище. Коли нас перевели до холодильників, то завʼязали очі і скрутили. Мені погрожували прострелити коліна, якщо рипнусь», – пригадав він.
Він підтвердив: ліків та медичної допомоги їм не давали. Чоловік додав, що окупанти забрали у нього всі документи, цінні речі, прикраси та гаманець.
Потерпілий розповів і про випадки психологічного насилля. Росіяни між собою обговорювали, чи кинути гранату у приміщення до полонених. Це робилось, припустив чоловік, щоб залякати їх.
Адвокатка проти фотозйомки
Адвокатка із центру безоплатної правової допомоги Юлія Шуляк заперечувала щодо її фотофіксації у відкритому засіданні 29 квітня, аргументуючи тим, що «це особисте».
Вона не послалась на жодну норму закону. Однак суд все одно заборонив знімати правницю. Після засідання адвокатка сказала, що суспільство нібито буде ототожнювати її з клієнтом, тому вона не хотіла, аби її фотографували.
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.