18-го лютого 2014-го року  у київському середмісті почалися запеклі протистояння між тодішніми правоохоронцями та протестувальниками, які спалахнули після жорстокої спроби розгону майданівців міліціонерами,

Щороку українці згадують той день, не став виключенням і 2025-й рік. 18-го лютого у столиці пройшла панахида у Михайлівському Золотоверхому соборі, а також памʼятна хода, яка стартувала на Михайлівській площі. Люди пройшли вулицею Трьохсвятительською та вулицею Хрещатик.

Вкінці учасники акції поклали квіти та запалили лампадки біля меморіалу на алеї Героїв Небесної Сотні.

Watchers побували на памʼятних заходах та зібрали спогади людей, які брали участь у протестах 18-го лютого 2014-го року. 

Розгін із спецзасобами

18-го лютого 2014-го на Майдані Незалежності у Києві розпочалась найзапекліша фаза боротьби. 

Вранці протестувальнки пішли мирною ходою до Верховної Ради України з вимогою повернення до Конституції 2004-го року та обмеження повноважень тодішнього президента (Януковича). На місці правоохоронці застосували проти активістів фізичну силу, зброю, в тому числі вогнепальну, та спецзасоби. 

Вдень епіцентром запеклих протистоянь були Маріїнський парк, Кріпосний провулок, а також вулиці Шовковична та Інститутська в Урядовому кварталі. Близько 16:00, після розгону протестного маршу, влада ухвалила рішення про зупинку роботи київського метрополітену. Ближче до 20:00 правоохоронці почали наступ на Майдан, де розташовувався табір протестувальників та їх основні сили, разом з імпровізованим шпиталем та волонтерськими і медійними центрами.  

Через кілька годин під час операції спецпідрозділу СБУ зайнявся вогнем Будинок профспілок, де на той час базувався штаб спротиву, інформаційний центр та медпункт. 

А опівночі, на розі вулиць Великої Житомирської та Володимирської, мітингарів атакували тітушки, які таким чином допомогали міліції брати майданівців у лещата.

«Дивлюся що ж таке червоне тече в очі, а то кров»

Микола Підпузько розповідає: попри свій вік, не відмовився від участі у протестах. 

«Я стояв спочатку біля аптеки, на перехресті Шовковичної та Інститутської того дня. На даху «Беркут» там був, вони чергувались. У мене куля 12 калібру потрапила. Брюки пробило. Я додому коли прийшов, 19-го числа в 11 ранку, а там – рана. Всю ніч на Майдані провів. Жахлива ніч була. У мене також осколки були[в нозі]», – пригадав він. 

Олександр Тимошенко зазначив, що фотографував події того дня, був двічі поранений. 

«Я журналіст. Двічі поранений 18-го лютого. На перехресті Інституської і Шовковичної, я знімав як міліція розганяла людей. Мені вистрілили в голову. Куля рикошетом пролетіла, шкіру здерла, і кров побігла. Рана в лобній частині. Я дивлюся –  що ж таке червоне тече в очі? А то кров. Всі бігли тоді. Граната потім потужна вибухнула, я впав, втратив свідомість. Піднявся, показую всі бейджі. Пустіть, преса, кажу. А потім 2 місяці в лікарні провів», – розповів він. 

 Обидва чоловіки мають статус потерпілих у справах Майдану. 

Били по голові і тілу

Людмила Драчук ділиться: народилась у сімʼї репресованих. Каже, що вийшла на протести після побиття студентів на мирному мітингу у листопаді 2013-го. 

«Вранці 18-го лютого ми домовилися із майбутньою родичкою зустрітися біля стели. Планувалася ж мирна хода. Всі люди йшли гарно, мирно. Але нагорі, коли ми піднялися, вже стояли машини, беркутівці. Тітушки робили свої справи, провокації робили. Вони старалися проникнути між наших людей і робити шкоду. Я більше провела потім часу на перехресті Інститутської та Шовковичної і там все спостерігала: як стріляли, і що робилося. Мене побили вже, коли всіх беркути гнали до метро. І по голові, і по тілу побили», – пригадала жінка. 

Жінка має статус потерпілої у кількох справах Майдану. 

Зламали дві руки 

Андрій Клименко розповів Watchers, що не очікував такої жорстокості від правоохоронців. 

«На розі Шовковичної і Інститутської.. Ми просто стояли. А там гранати летіли. Людей били, як худобу. Це шокувало, що у нас це відбувалося. Мені зламали дві руки, і струс мозку був. По всьому тілу були гематоми криваві. Правоохоронці почали наступати на громадян, і я був у шерензі, яка була першою до них. Вони накинулися, а потім – били лежачого. Я лежав і думав, коли ж вони вже закінчать. Єдине добре, що я був у гірськолижному шоломі», – поділився він. 

Він додав, що його запит на справедливість не задоволено. 

 «Хоча б мінімальне має бути покарання. Вони створили порушення прав людини, в центрі міста, під камерами, в такому масовому порядку, щоб показати, що люди – це худоба… Ми ходимо по судах, а тут терміни давності – і все..», – зауважив Андрій Клименко. 

Андрія Клименка визнано потерпілим у кількох справах Майдану. 

Потерпілий: зло не було покаране

Михайло, який також брав участь у подіях 18-го лютого, каже, що в суди у справах Майдану приходить небагато людей.  

 «В ряді справ мене визнано потерпілим, а в ряді справ – ні. Це означає, що коли я маю змогу прийти в суд і бути присутнім на слуханнях як вільний слухач, то не маю права висловлювати свою позицію або опонувати комусь. Вільний слухач має мовчати і сидіти тихо. Людей на суди приходить небагато. Минулого року викинули деякі за закінченням термінів давності. Це означає, що зло не було покаране», – зазначив він. 

Ще один потерпілий – Василь Пазиняк – скаржився на тривалий розгляд справ Майдану в судах. 

«Ми не побачили, що покарані ті, хто віддавав накази. Після Майдану місяць-два ніби судили добре. А зараз…10 років тривали справи в Святошинському суді, у судді Ясельського по справі Пацеляка. Вже дійшли до фінішу, всі етапи пройдено. Залишилось допитати Пацелка і провести дебати. Але суддя за 20 днів до завершення строків давності не призначив жодного засідання», – поділився він. 

Ростислав Пацеляк – колишній командир львівського “Беркуту”. Львівський батальйон “Беркуту” під командуванням Пацеляка брав участь в одному з найжорстокіших розгонів протестів на Майдані 18 лютого 2014 року разом з харківським “Беркутом” – і не поступався йому в жорстокості дій. Внаслідок дій у цей день силових підрозділів та тітушок-кримінальників загинули щонайменше 23 протестувальника. 

Загинув на війні

17-го лютого 2025-го року стало відомо, що на російсько-українській війні загинув майданівець та кіборг Андрій Серганчук. 

Як пише «Адвокатська дорадча група», Андрій протистояв беркутівцям під час сутичок на Грушевського, обороняв барикади в ніч з 18-го на 19-те лютого. Брав участь у всіх етапах боротьби, зокрема і 20-го лютого. 

Події ночі штурму Майдану Андрій пригадував так: «Ми трималися на першій лінії до самого ранку, просто падаючи з ніг від утоми.  Я водомета на Майдані боявся… Такий він мені був моторошний, що страх… Біля мене розірвалась граната, було два осколки в нозі, але я навіть до лікарні не звертався, там на місці їх і витягли». 

Після Майдану Андрій пішов захищати Україну, служив у складі 80-ї десантної бригади. У січні 2015-го понад два тижні провів у терміналі донецького аеропорту. З початком великої війни він знову повернувся до війська.

Зазначимо, наразі у Києві, на розі вулиці Михайла Грушевського і алеї Магдебурзького права, відкрито мартиролог учасників Революції Гідності, загиблих під час російсько-української війни.