Стріляв у цивільного: житель Донеччини, який воював за рф, сяде на 15 років

Підсудний потрапив у полон, і отримав два обвинувальних вироки

Стріляв у цивільного: житель Донеччини, який воював за рф, сяде на 15 років

Саксаганський районний суд Кривого Рогу засудив до 15 років тюрми українця Павла Гребенюка, який воював проти Батьківщини на боці країни-агресора. Про це йдеться у тексті рішення.  

Обвинувачений – громадянин України Павло Гребенюк, який жив у тимчасово окупованій Жданівці Донецької області. У 2019 році він отримав «паспорт «днр».

За даними слідства, Гребенюк, воюючи у складі армії рф, у тимчасово окупованому росіянами селищі вистрілив у цивільного. 

Невдовзі, фактично через два місяці після початку великої війни, Гребенюк потрапив у полон. 

Перший вирок

У липні 2022-го Галицький Районний суд Львова визнав Гребенюка винуватим у державній зраді, участі у терористичній організації та участі у непередбачених законом воєнізованих або збройних формуваннях. Його відправили за ґрати на 12 років з конфіскацією всього майна.  

За даними слідства, з 26-го лютого 2022-го року підсудний добровільно пішов воювати на боці рф. 

Він виконував «обов`язки» «солдата» в різних видах бою та формах його забезпечення проти Збройних Сил України на території тих селищ Херсонщини, які окупувала росія. А також дбав про безпеку місць, де знаходились військові рф. 

Вже 7-го квітня 2022 року підсудного взяли в полон українські військові. Це сталося в селі Архангельське Херсонської області.

Під час судового процесу у цій справі обвинувачений визнав себе винуватим у повному обсязі, нібито розкаявся та просив суворо не карати. Суд втім присудив йому 12 років тюрми. 

Другий вирок

Другу справу за звинуваченням Гребенюка слухали у суді на Дніпропетровщині. Тут йому інкримінують  порушення законів та звичаїв війни, яке виявилось у жорстокому поводженні з цивільним населенням. 

Вступивши до лав армії рф, Гребенюк відправився на Херсонщину у складі 3 стрілкового взводу 1 роти 5 батальйону 109 полку «Народної міліції «днр». Тоді підрозділ базувався у селі Іванівка Високопільської територіальної громади, Бериславського району Херсонської області. 

У березні 2022 року, за версією слідства, Гребенюк зупинив цивільного – місцевого чоловіка. Обвинувачений допитував чоловіка, чи причетний той якимось чином до діяльності ЗСУ. Гребенюк наводив автомат в живіт та у вухо потерпілого, стріляв поблизу вух, погрожував вбивством. Невдовзі підсудний все ж вистрілив: поцілив в область стопи правої ноги потерпілого. 

Експертиза підтвердила, що ушкодження на нозі потерпілого спричинені вогнепальним пораненням. 

«Виявлене вогнепальне поранення виникло від пробивної дії вогнепального снаряду (кулі), про що свідчить характер виявленого ушкодження. Особливості рубця тильної поверхні стопи овальна форма, нерівні зубчаті краї з коричнюватим забарвленням вказують, що даний рубець може бути наслідком загоєння вхідної вогнепальної кульової рани», – зазначали медики. 

Версія обвинуваченого: мобілізували в Жданівців, виконував накази

Під час допиту в суді обвинувачений стверджував, буцімто він не винуватий. 

Він розповів, що 26-го лютого 2022-го його викликали на роботу у відділ кадрів в селі Розівка Донецької області, при цьому сказали, що треба зробити відмітку у військкоматі. Крім нього там було приблизно ще 20 осіб. Після цього вони вийшли до автобусу, поряд з яким стояли військові без розпізнавальних знаків, і їх привезли до міста Жданівка, а потім – до Єнакієве, протримали без будь-яких пояснень три години, та зрештою відвезли до покинутого складу для проходження п`ятиденного навчання. При цьому їх не відпускали, не дозволяли нікому телефонувати. Далі їх повезли до Горлівки, поселили у гуртожитку, де вони жили до 2-го березня. За його словами, у тому гуртожитку було близько 5-7 тисяч людей. 

В подальшому, як розповів підсудний, їх повезли на російському потязі через Керченський міст до Криму. А забирати їх приїхали російські вантажівки «Урал». Через ще низку населених пунктів, в які їх перекидали щоразу на кілька днів, підрозділ підсудного розташувався в селі Кочубєївка у підвалі школи, школу на той момент розбомбили. Мобілізовані просили у російських військових дозвіл повернутись додому, проте ті сказали, що куди б вони не пішли, їх можуть розстріляти. 

На початку квітня, каже Гребенюк,  його привезли до міста Архангельське, і поставили «служити» на незаконному блокпості. 

Командири, як стверджував підсудний, наказували повертати назад місцевих, які намагаються пройти блокопст, а тих, хто чинитиме супротив, – вбивати. 

Потерпілий впізнав ката по фото

В суді допитали потерпілого – мешканця села Іванівка (Херсонська область), який пригадав, як одного разу пішов до лісу шукати їжу. Аж раптом на нього накинулися двоє бурятів та троє росіян, серед яких був і обвинувачений. 

Останній погрожував чоловіку автоматом, стріляв біля ніг. Невдовзі підсудний прострелив йому ногу, куля пройшла на виліт. 

Лікарні в селі не було. А окупанти не дозволяли нікому виїхати з окупованої території, проте потерпілий із дружиною в травні 2022 року втікли на велосипедах до першого українського блокпосту. 

Потерпілий додав: знімок обвинуваченого побачив в інтернеті. Його фото йому показав син. 

Син потерпілого в суді розповів, що виїхав з села в кінці березня з родиною та братом. Однак батьки залишились, оскільки для них не було місця в автомобілі. 

Батьки покинули окуповане село на початку травня, адже вогнепальне поранення стопи ніяк не загоювалось, а належних медикаментів не було. 

З часом син потерпілого натрапив у Facebook на фотографію окупантів, яких взяли у полон в Херсонській області, та показав знімки батьку. Батько одного з них впізнав, того, який прострелив йому ногу. 

Врешті-решт вони звернулися із заявою до Служби безпеки України. 

В результаті суд дійшов до висновку, що показання обвинуваченого недостовірні, непослідовні та неповні. Його визнали винуватим. І призначили остаточне покарання – 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. 

Рішення поки що не набрало законної сили, адже захист подав апеляційну скаргу, яка досі не розглянута.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.