Людмила Шумкова – тітка бранця Кремля Олександра Шумкова. Станом на 24 лютого 2022 року вона знаходилась у Херсоні та працювала у Херсонському обласному центрі контролю і профілактики хвороб МОЗ України. 

Її племінник Олександр Шумков у часи Майдану був охоронцем екс-лідера «Правого сектора» Дмитра Яроша. Олександра 17-го серпня 2017 року викрали на території України, вивезли до країни-агресора і судили там за надуманими звинуваченнями (участь в діяльності екстремістської організації). В результаті судилиша йому дали 4 роки колонії за участь у «Правому Секторі». А в грудні 2020 року, по закінченню терміну відбування покарання, депортували в Україну. 24 грудня 2020 року він повернувся. 

Watchers поговорили з Людмилою Шумковою про те, як та чому росіяни полонили її, в яких умовах утримували та яку інформацію прагнули отримати. 

Вона розповіла, що її з сестрою незаконно утримували у двох місцях: в приміщенні захопленої окупантами поліції та у будівлі ізолятора тимчасового тримання. Обидва місця відомі українським документувальникам як катівні. Жінка каже, що росіяни намагались відшукати її племінника і задіяли для цього цілий арсенал інструментів. 

Після деокупації міста щодо свого полону Людмила одразу написала заяву в поліцію. Попри загалом добре ставлення правоохоронців, не обійшлось і без браку емпатії – зокрема слідчі без попередження зібрали всіх потерпілих у чат в одному з месенджерів, який назвали… “Катівня”. А протокол першого допиту за гарячими слідами поліцейські зрештою загубили, і повторну процедуру Людмила пройшла лише за півроку. 

Початок окупації

В перші дні окупації міста Херсон Людмила з родиною не могли виїхати. А потім почали ховатися від російських спецслужб. 

“На момент повномасштабного вторгнення ми були в Херсоні. І ще задовго до цього ми розуміли, що якщо Херсон буде окупований, є велика вірогідність, що ми потрапимо в полон до росіян. У мене племінник – колишній бранець Кремля. Після його звільнення і прибуття на територію України, росія намагалася у 2020 році встановити над ним адміністративний нагляд. Ми розуміли, що вони [росіяни] готують щось. Ми розуміли, що якщо вони зайдуть в Херсон, то ми опинимося там, де опинилися. Саме цього більше всього і боялися. Перші дні ми не змогли виїхати. Крім того, небезпечно було виїздити, оскільки за містом, на Миколаївській трасі, велися бойові дії, дорога обстрілювалася. А коли росіяни зайшли в Херсон, все було швидко: були ними встановленні блокпости, були у них і фільтраційні списки», – розповіла вона. 

24-го лютого 2022 вони з родиною переїхали з постійного місця проживання в більш безпечне місце. Проте на роботі залишились незавершені справи і жінка вирішила прийти по свої речі. Залишаючи місце роботи, вона помітила, що туди майже одразу приїхали окупанти. 

«В мене лишились документи, флешки на робочому місці. Треба було зайти туди і забрати все. Я зайшла в кабінет, забрала речі, відключила всі паролі на компʼютері. От тільки я виходжу за ворота, і в цей момент заїжджає на територію установи машина з “зеткою”. І я розумію, що це хтось з співробітників. Я припускаю, що можливо хтось з моїх колег здав мене, повідомив [що я приходила]. До того, як я була на роботі, вже представники рф заходили в установу і спілкувалися з колишнім моїм директором. Мені перед тим дзвонили з відділу кадрів, секретар. Після цього ми намагалися не потрапляти на очі нікому. До речі, керівник кадрового забезпечення пішла на співпрацю з окупантами», – пригадала вона.  

Жінка зазначила, що її колишні колеги, включно з тими, хто співпрацював з окупантами, досі працюють в установі після деокупації Херсона.  

Вперше росіяни приходили з так званими «обшуками» за місцем реєстрації Людмили у квітні 2022 року. 

«12-го квітня від сусідів ми дізналися, що до нас на постійне місце реєстрації прийшли представники окупантів. Сусіди говорили їм, що ми не проживаємо в квартирі з 24 лютого, виїхали. Вони виламали всі замки, двері, в квартирі провели «обшук». Влаштували там гармидер. В кімнаті був невеличкий камін, то вони його розбили вщент. Потім на якомусь своєму російському ресурсі вони виклали інформацію, що провели обшук у «нациста» Шумкова, але його самого, як вони написали, не знайшли», – додала вона. 

За її словами, племіннику з побратимами вдалося, перебуваючи в окупації, мобілізуватися до української армії. І він виконував певні завдання. 

«Звісно, що росіяни його шукали по всьому місту. По нашому місцю реєстрації вони періодично приходили і перевіряли, чи приходив хтось. Вони звертались і до голови ОСББ. Його також декілька разів забирали на допит, катували і били. Намагались дізнатися у нього, де ми перебували. Вони продовжували шукати. І вже 26-го липня когось вони, я так розумію, затримали. І ця людина здала адресу нашого перебування», – розповіла Людмила. 

Незаконне затримання

26-го липня 2022 року росіяни знайшли родину Людмили, застали вдома. 

«Ми тільки почули, як гавкає собака у дворі. І тільки у вікні я побачила, зіткнулася поглядом з людиною в балаклаві. Їх дуже багато залетіло в будинок, почали так звані свої обшуки. Я вважаю, що вони банда. Вони почали копати город, можливо щось там шукали. Почали переривати все. Постійно направляли на нас автомат. Нам з сестрою сказали сісти на диван, а у разі, якщо ми будемо ворушитись, погрожували вдягти кайданки. При цьому вони почали якесь спілкування з питаннями: «а яку літературу ви нам порадите?». Перевіряли книги в будинку. Під час так званого обшуку росіяни вкрали в мене всі гроші, які вдалося  перевести в готівку з банківських карток. Оскільки українські банки на початку липня повністю припинили свою роботу, закривалися термінали в Херсоні, виникла проблема з готівкою.  Зʼявилися так звані обнальщики. І гроші, які були на картці, переводили в готівку. От готівку у мене з сумки забрали», – сказала вона. 

Жінка розповіла, як змогла заховати телефон під час незаконного обшуку. 

«Я стою з телефоном, сестра пішла вперед трошки. І мені вдалося сховати телефон. Телефон в росіян йшов як доказ нібито злочинної діяльності. Якщо там встановлено месенджер Signal, то ти обовʼязково, на їх переконання, маєш куратора на підконтрольній території. Їх цікавив Олександр Шумков, вони його не знайшли. І сказали нам збиратися, сказали вдягнути теплі речі. І повезли на «допит». Я сказала їм, що мені треба одягнути спідню білизну. Росіяни сказали: «перевдягайтеся при нас». Я сказала, що мені незручно. А вони кажуть: «ми сущєства бесполиє, нам всеодно», – пригадала Людмила. 

Полон у катівні

В подальшому росіяни їм з сестрою натягнули на очі чорні шапки і завантажили у авто. Людмила припустила, що автівка була вкрадена з одного із херсонських австосалонів, адже була новенькою і не позначеною жодним із ворожих символів. 

«А батьки наші бачили це все зі сторони. Росіяни повністю тоді оточили квартал. Запхали нас в автівку і привезли у приміщення головного управління поліції. Там було близько 6-7 камер. Там катували, чоловіків з особливою жорстокістю. Коли ми туди потрапили, то з нами поруч у камері була представниця херсонської самооборони Інна Усачова. До нас конкретно не застосовували фізичного впливу. Моральний, звісно, так. Ані туалету, ані рукомийника не було. Вони називали свої допити «бесідами», від яких не можна було відмовитись», – розповіла вона. 

Крім того, вони між собою їх називали «секта 14/88», маючи на увазі, що вони, мовляв, “нацисти”. На наступну добу після затримання до них спустилися для «допиту». 

«Питали про те, як ми опинилися в іншому будинку, не по місцю реєстрації. Вони були одержимі нашим Сашком. Шукали його всюди. У них було нестерпне бажання його знайти. Ми ж казали, що його не бачили і не спілкувалися. Окупанти ж казали нам натомість таке: «как ви воспіталі такого кончєного нацика». Вони вивчили повністю його біографію, аж до того, де поховано його прадіда», – пригадала вона. 

Після цього сестер повели здавати відбитки пальців, робити фото анфас і профіль. А відбір зразків ДНК був уже в іншому місці утримання – в ІТТ. Загалом у приміщенні поліції їх тримали 10 днів. 

«Ми намагались нічого не просити, щоб не показати чогось зайвого. Там, скоріш за все, були фсбшники, які могли людину “промацати” психологічно», – поділилася вона. 

За словами Людмили, були серед полонених і ті, хто хотів співпрацювати з росіянами. 

«Деякі з утримуваних постійно питали, коли їх відпустять. Були ті, які не йшли на співпрацю. А були і ті, які самі хотіли співпрацювати з ФСБ, від страху певно. Ціна за співпрацю була невелика – банка варення і пачка печива, як от в радянській казці було про Кібальчіша. То ці ФСБ-шники ніби таким чином знущалися цинічно над такими людьми», – зазначила наша співрозмовниця. 

Їй запамʼятався один з окупантів, який постійно слухав музику гурту «Guns N’ Roses». 

«Він був дуже обізнаний щодо їх творчості. Він навіть, коли катував хлопців, то робив це під цю музику. Бо було чути крики», – розповіла Людмила. 

Їжу бранцям видавали раз на день: або макарони, або гречку. Спочатку давали чай, а потім – просто гарячу воду. Замість туалету – чорне відро. А перший день полону жінкам взагалі не давали питної води. 

«Під час перебування тут було найстрашніше. Катування людей просто не припинялися. Хлопця чи чоловіка там закатували. Він помер. І ти дивишся через щілину в дверях камери і бачиш, як вони тягнуть по підлозі чорний мішок..Жахливо», – додала вона. 

Утримання в катівні ІТТ

5 серпня 2022 року Людмилу з сестрою перевели вже в інше місце незаконного утримання  – до приміщення ізолятора тимчасового тримання (ІТТ) по вулиці Теплоенергетиків. 

«Якась була у них заведена велика «справа». І ми проходили у них по цій «справі» щодо нібито «пособництва тероризму та екстремізму». Поки ми сиділи в ІТТ, то нас закрили по окремих камерах. Жінок в серпні стали більш затримувати. Постійно там перебувало загалом від 120-130 людей,з них близько 20-26 жінок. Спочатку було одноразове харчування, так званна “макаронна дієта”, а з 13-го серпня встановили 3-разове харчування, виводили на прогулянки з початку по 20-30 хвилин, потім 2-3 години. Проте це було не систематично. І це стосувалось лише жінок. Чоловіків вони не виводили на прогулянки і не водили в душ», – пригадала наша співрозмовниця. 

Людмила казала, що дуже боялася депортації до Криму. Вона не хотіла опинитися на території рф. 

«Росіяни примушували хлопців кричати: «Слава росіі, слава путіну, слава шойгу». А також співати гімн рф. Якщо хтось один не кричить, то починають бити всіх у камері. З жінками було більш лояльно. Але знову ж таки, катували і жінок. Зі мною в камері були дві поліцейські, от їх і катували. Одну з них дуже сильно», – пригадала вона. 

Вона розповіла, що одного разу росіяни привезли до ІТТ незаконно затриманого дідуся 73-х років. Його били і жорстоко катували. За її словами, вік для них не мав значення. Ще пригадує випадок, коли на ІТТ привезли священика, якого цілий день примусили співати російську пісню «господа офіцери». 

Відпустили як “наживку”

17 вересня 2022 року росіяни відпустили Людмилу, але з певними умовами. 

«Вони мене відпускали як наживку. Зі мною провели так звану «бесіду» перед цим. Вони ставили питання про Сашка, про рід його занять. Я казала, що ми не спілкуємось, а наші відносини – зіпсувалися. В кабінеті зі мною сиділи два ФСБ-шника. Під час так званої бесіди у одного з них на столі стояв тапік (радянський  пристрій для польового зв’язку, який росіяни використовують для катувань струмом). Можливо, це був вплив на мене. Мені сказали: «ми вас отпускаєм, але ми перевірим інформацію, і якщо зрозуміємо, що Ви збрехали, то знову вас заарештуємо і вже будемо розмовляти по-іншому», – пригадала жінка.

Разом з тим, їй повернули паспорт, тоді як іншим, за її словами, могло не пощастити так. 

«Коли тебе звільняють, то все одно залишається страх, що за тобою можуть знову прийти. Я вийшла за ворота ІТТ, і чесно кажучи, не знала, в яку сторону мені йти. Я розуміла: додому йти не можу, де мої батьки – не знаю. Я не знала, що робити. Ти в цій брудній одежі, без шнурків в кросівках. Без грошей на проїзд та життя. Ти виходиш і не знаєш, куди рухатися. Повертатися в будинок, в якому ми були, не можна було. Туди навіть після нашого викрадення постійно приходили з перевірками», – зазначила вона. 

Проте знайшлися люди, які надали допомогу, допомогли з житлом. 

«Коли вийшла – все одно змінилася ситуація в Херсоні. Зникли блокпости на той момент по місту, росіян менше ставало. Енергетично відчувалось, що щось відбувається, наближення чогось», – зазначила Людмила. 

Вона пригадала про першу зустріч з племінником після звільнення рідного Херсона. 

«Коли мене відпускали, то сказали: «ви ж розумієте, що ми його якщо знайдемо, то арештовувати не будемо, просто ліквідуємо». І от коли ми вже з Сашком зустрілися, то він розповідав, що хтось їх все ж здав з хлопцями. Росіяни обшукували весь квартал одного з районів міста. І зайшли саме в той підʼїзд, і почали зверху кожну квартиру відкривати. І от окупанти вже зупиняються біля їх квартири, де знаходився Олександр з хлопцями, і потім чомусь йдуть геть. Ніби втомилися. А Сашко казав, що не здасться. Казав, що підірве і себе, і окупантів у разі чого», – додала вона. 

Розслідування після деокупації Херсона – поліція загубила протокол

Після деокупації Херсона Людмила сама подала заяву про злочин щодо себе в поліцію. Невдовзі її допитали щодо обставин вчиненого росіянами злочину. Але херсонська поліція втратила протокол її першого допиту, тож їй довелося заново проходити процедуру.

А коли її та інших потерпілих вирішили зібрати в одній групі в одному з месенджерів, без попередження додали всіх у чат «Катівня», — жінка була шокована.

«Ми подали заяву про те, що нас було викрадено і позбавлено особистої свободи незаконно. В процесі прийняття заяви поліція дуже доброзичливо ставилася. Вони заяву зареєстрували. І після того з нами звʼязалися практично декілька разів . Ми прийшли і нас з сестрою опитали під протокол допиту потерпілого. Можливо через те, що в Херсоні на той час не було світла, можливо важко було зафіксувати це все. Але згодом ми дізналися, що протоколи допиту було втрачено. Зі мною вже в 2023 році, десь весною, звʼязалися з херсонської прокуратури. І коли представники прокуратури приїхали в Одесу, оскільки ми перебуваємо там зараз, вони наново складали вже ці протоколи допиту», – розповіла вона. 

Станом на березень 2024 року досі триває досудове слідство щодо подій та інформації, яку надавала Людмила правоохоронцям.

Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”, який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.