Співпраця з росіянами: працівнику управління держохорони присудили 15 років тюрми

Владислав Чередніченко свою вину не визнав і переконував, що діяв під тиском та загрозою смерті з боку окупантів

Співпраця з росіянами: працівнику управління держохорони присудили 15 років тюрми

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області 4-го грудня присудив 15 років позбавлення волі колишньому працівнику управління державної охорони (УДО) за співпрацю з окупантами. Про це йдеться у тексті судового рішення. 

Обвинувачений – 26-річний Владислав Чередніченко, який до до 27-го березня 2022-го був співробітником департаменту охорони об`єктів управління державної охорони України. 

Йому інкримінують державну зраду в умовах воєнного стану (ч. 2 ст. 111 ККУ) та самовільне залишення військової частини або місця служби (ч.5 ст. 407 ККУ).  

i

Довідково: Управління державної охорони України (УДО) є державним правоохоронним органом спеціального призначення. Головні завдання спеціальної служби спрямовані на забезпечення безпеки Президента України, вищих посадових осіб держави, а також на охорону адміністративних будівель та об`єктів органів державної влади України (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші). У сфері відповідальності УДО України – охорона глав іноземних держав, парламентів та урядів і членів їхніх сімей, керівників міжнародних організацій, які прибувають в Україну чи перебувають на її території.

У день вторгнення не прийшов на службу

Слідство становило: 24-го лютого 2022-го року Чередніченко не прибув на службу у Києві, як працівник правоохоронного органу. Натомість того дня він поїхав у Чернігів, де забрав свою матір і відправився до міста Бобровиця. Потім він відвідав КНП «Бобровицька опорна лікарня», де був на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні з 14-го лютого. У день вторгнення рф його виписали зі стаціонару, і перевели на амбулаторне лікування (до 6-го березня). Вже о 13:30 обвинувачений приїхав до села Нова Басань на Чернігівщині. 

28-го лютого до села вдерлись окупанти. У березні, вважає слідство, вони схилили обвинуваченого до співпраці. Він надавав допомогу військовослужбовцям російської федерації та виконував завдання їх командирів, а саме: пересувався по території села з червоною пов’язкою на руці, аналогічною тим, що носили окупанти, а також мав при собі автомат. Він мав право вільно ходити селом без супроводу окупантів. Тоді як іншим мешканцям було суворо заборонено після окупації це робити. 

Правоохоронці вважають: упродовж березня обвинувачений незаконно проникав у приміщення місцевого магазину, аби вкрасти товари для ворога. 

Одного разу він прийшов до мешканки села просити молока. Отримавши відмову, до жінки завітали вже росіяни, щоб відібрати його. 

А у березні до іншої жінки прийшов росіянин, вимагаючи віддати консервацію. Вона мусила надати продукти наступного дня. Між тим окупант їй розповів: серед них є місцевий, який співпрацює з ними (росіянами). Наступного дня саме обвинувачений прийшов за харчами до жінки. 

Впродовж місяця підсудний як самостійно, так і разом з окупантами відвідував мешканців села, аби зʼясувати, які продукти у них є. Він також говорив їм, що нібито може допомогти у вирішенні побутових проблем. 

Люди бачили також, як підсудний їздив велосипедом до ворожого блокпоста і назад, маючи зброю, а на одязі – червону повʼязку. 

Чередніченко, вважає слідство, перевіряв, чи користуються люди мобільними телефонами, чи підтримують вони зв`язок з рідними або друзями в Україні, чим допомагав окупантам у контррозвідувальній діяльності.

Обвинувачений: не знав про наказ щодо дій під час бойової тривоги  

Чередніченко не визнав свою винуватість в суді. Даючи пояснення зазначив: перед  початком великої війни отримав побутову травму ноги, коли пиляв дрова вдома, у Новій Басані. Був госпіталізований у стаціонар у Бобровицьку лікарню, де йому провели ушивання рани. 

А коли довідався про вторгнення росіян, поїхав із другом до Чернігова – забрати з реабілітаційного центру матір з неповнолітнім братом-інвалідом. За його словами, в лікарні йому того дня «закрили» стаціонарний і відкрили «домашній» лікарняний.

Щоб повідомити про продовження лікарняного, він дзвонив своєму керівнику у месенджері «Viber», але той не відповів. 

Він додав в суді, що з наказом, яким затверджено порядок дій особового складу Управління державної охорони за сигналами бойової та навчально-бойової тривоги, його не ознайомлювали. Ба більше, він заявив, що ніколи не чув про правило прибуття військовослужбовця УДО України, попри амбулаторне лікування, на службу по бойовій тривозі.

В селі, де він жив і знаходився після 24-го лютого, за його словами, створили територіальну оборону. 

Він повідомив, що через його рану на нозі, він не міг нормально бігати, тому йому сказали не долучатися фізично, а бути вдома. Обвинувачений своєю чергою вів спостереження, адже з його будинку гарно видно дорогу до села зі сторони Старого Бикова і Нового Бикова . 

Потім хтось телефоном сказав йому, що нібито росіяни пішли на Чернігів, а необхідність у подальших заходах оборони села – відпала. Відтак людей з постів познімали. Невдовзі неподалік стався вибух. На місці виявили горілий автомобіль та тіло людини.

Вже після цього підсудний віддав матері службове посвідчення співробітника УДО. А дружину і дитину перевів в укриття. 

Згодом родич дав йому номер когось із штабу ЗСУ, аби контактувати щодо ситуації в селі. Тож обвинувачений сказав, що передавав дані про кількість техніки ворога.

Били і допитували

Після того, як росіяни вдерлись до села, на подвірʼя обвинуваченого заїхав ворожий танк. Потім зайшли 16 військових рф і показали йому його особову справу з фотокарткою. 

За словами обвинуваченого, росіяни знали про його місце служби. Він розповів суду, що окупанти вдарили його прикладом автомата по голові, і повели до веранди, вистрілили чергою з автомата у підлогу, потім вдарили у скроню. 

Вони питали, кого він знає з українських військових у селі та про його табельну зброю. Він сказав, що ухилився від відповіді. Тоді окупанти, за його словами, повезли його на допит. 

Там його нібито побили до втрати свідомості, стверджував підсудний. До тями він прийшов у якомусь приміщенні, схожому на стіни сільського будинку, від того, що його поливали холодною водою. 

Обвинувачений також зазначив: на третій день полону його вивели з підвалу, сказали, що якщо хтось з російських військових постраждає, то вони знайдуть і його дружину, і сина. Потім відпустили. 

Вже вдома він зрозумів, що там оселились окупанти. А його сімʼя перебралась до іншого будинку – до родичів. Він і попрямував до них. На місці, за його словами, брат його дружини домовився з росіянами, аби ті дозволили готувати їжу двічі на день. 

Більшу частину часу вони проводили у підвалі під будинком. А основну частку їжі росіяни у них забирали. Одного разу у родини Чередніченка закінчились сигарети. Росіяни, за його словами, просили обвинуваченого допомогти знайти табак, вважаючи, що він знає як і де. 

Обвинувачений заявив, що ходив грабувати магазин для росіян під загрозою смерті. Адже одного разу окупанти прийшли до них напідпитку і почали ображати брата його жінки. 

Він не заперечив, що готував їжу не тільки рідним, а і росіянам. Так, за його словами, робили й інші мешканці села. 

Затримали після деокупації 

Після того, як ЗСУ вибили росіян з села, він поїхав до гуртожитку у Бобровицю, де поселили біженців. Обвинувачений пригадав:  по дорозі патрульні зупинили авто і забрали його до відділку поліції. 

Підсудний стверджував, що у поліції його побили та звинуватили у співпраці з росіянами. 

Потім приїхали працівники з УДО та внутрішньої безпеки, і відвезли його у Київ, до слідчого ДБР. Слідчий тоді обіцяв перевірити версію підсудного щодо лікарняного. 

Згодом Чередніченка, за його ж словами, допитали на поліграфі і допустили до служби, яку він ніс майже місяць на одному з об`єктів. 

Проте 29-го квітня співробітники УДО сказали Чередніченку, що того викликають до ДБР. У відомстві йому вже і вручили підозру.  

Що розповіли свідки

В суді допитали керівника підсудного. Той в першу чергу констатував: усі працівники УДО знайомляться з наказом про дії під час сигналу бойової тривоги під підпис у журналі. 

Він, як керівник підрозділу, мав при собі радіостанцію, через яку і почув сповіщення про сигнал бойової тривоги.  Проте він не пригадав, чи сповістили в такий спосіб підсудного. 

Разом з тим свідок наголосив: не давав підсудному права ігнорувати явку на службу через амбулаторне лікування.  

Він зазначив: 2-го березня Чередніченко подзвонив йому та сказав, що село в окупації. А сам він, як член тероборони, сидить в окопі. 

Вже 7-го березня свідку дзвонила мати підсудного, повідомивши, що його взяли в полон росіяни. 

Після повномасштабного вторгнення свідок побачив підсудного вперше лише у квітні. А згодом дізнався, що його затримали працівники Держбюро розслідувань.

Ще один працівник УДО під час допиту в суді розповів: підсудного особисто не знав. Проте до нього доходили чутки, що Чередніченко під час окупації допомагав росіянам. До нього також надходила інформація, що обвинувачений, напередодні виходу військ рф із села, допомагав окупантам вантажити награбоване майно та просився, щоб вони забрали його з собою. 

Свідка залучали для допиту місцевих після деокупації села. Тож мешканці розповідали: обвинувачений всім «крові попив», вів себе як герой, ходив по селу, їздив на бронетранспортері з військовими рф, посміхаючись. 

Матір підсудного, надаючи свідчення суду, зазначила: працювала у воєнізованій охороні і знала, що по тривозі треба за 2 години прибути на роботу. Вона заявила, що чула розмову сина з керівником щодо лікарняного, і той нібито дав дозвіл продовжувати лікування вдома.  

Вона наголосила: після окупації росіяни провели обшуки у їх будинку, знайшовши форму сина з часів навчання у ліцеї. 

Жінка підтвердила і те, що дзвонила керівнику сина, аби сказати, що його взяли у полон окупанти. 

Пограбування магазину потрапило на камеру 

В суді також свідчила жінка, яка є власницею трьох магазинів у селі. 

Вона розповіла, що вже після деокупації переглядала відео з камер спостереження одного з магазинів. 

На записах побачила, що спочатку грабували магазин військові рф, потім були ті самі росіяни з обвинуваченим, а пізніше і сам підсудний без супроводу. 

Жінка також пригадала, як росіяни ходили по хатах і ніби ввічливо просили їм дати одяг чи продукти, проте уже під час прохання брали те, що їм треба. Відтак відмовити було складно. 

Сусідка Чередніченка припускала в суді, що він не міг співпрацювати з росіянами. Вона казала, що бачила як окупанти роздягають та бʼють чоловіка на його ж подвірʼї. Більше того, росіяни поставили свою техніку у його дворі, зокрема установку «Град». 

Всередині березня її корова народила телят, тому росіяни приходили до неї по молоко разом з підсудним. Він нібито сказав їй: «хлопці хочуть молока», а вона своєю чергою подумала, що чоловік просить для дітей.  

Мешканка села, у якої росіяни відібрали консервацію, пригадала в суді день, коли до неї прийшли вперше. Окупант тоді, вимагаючи харчі, сказав, що відправить своїх хлопців до неї наступного дня. Між тим він обмовився, що на них працює «хохол». 

Вранці у її хвіртку постукали. Коли жінка відкрила, то побачила сусідку з невісткою. З ними був чоловік, дуже схожий на підсудного. Він сказав: «Доброго дня, нам командир сказав щось тут забрать». Вона була шокована і спитала, чи володіє той українською мовою. Він натомість єхидно посміхнувся. 

Вирок

Врешті-решт суд визнав Владислава Чередніченка винуватим за двома пунктами обвинувачення, призначивши покарання: 

  • за ч. 5 ст. 407 КК України – 7 років;
  • за ч. 2 ст. 111 КК України – 15 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Остаточне покарання для обвинуваченого склало: 15 років тюрми з конфіскацією всього належного йому майна.

«Твердження обвинувачення про формальне перебування на стаціонарному лікуванні у повній мірі дослідженими судом доказами свого підтвердження не знайшло. Оскільки, за відомостями медичної карти, 14.02.2022 проведено ушивання рани, і він знаходився на стаціонарному лікуванні з 14.02.2022 по 24.02.2022. Доказів про те, що він упродовж усього зазначеного часу фактично не перебував у стаціонарному відділенні лікарні та не проходив лікування, суду не надано», – йдеться у тексті вироку. 

Суд також констатував: та обставина, що підсудний не повідомив про ветеранів АТО і військових, не спростовує того, що він виконував доручення військових рф, маючи зброю. Перехід на бік ворога може проявитися в різних діях щодо допомоги ворогу, не лише у наданні інформації.

Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.