Чернігівський райсуд 12-го січня заочно засудив трьох окупантів з республіки Тива до 12-ти років позбавлення волі. Про це йдеться у тексті судового рішення.
Російські військовослужбовці з 55-тої окремої мотострілецької бригади
Іван Ооржак, Шактар-оол Кежік-оол та Чаян Чинан звинувачувались у порушенні законів та звичаїв війни (ч.1 ст. 438 Кримінального Кодексу України), яке виявилось у жорстокому поводженні з цивільним населенням.
За даними слідства, 3-го березня 2022-го обвинувачені у складі своєї бригади вторглися на територію Чернігівської області та окупували село Ягідне.
Били та шукали татуювання
Троє підсудних 3-го березня 2022 року вдерлися на територію приватного домогосподарства, а потім, погрожуючи застосуванням зброї, насильно вивели з приміщення погребу на вулицю потерпілих.
Окупанти не зупинились і почали проводити «обшуки». У одного з потерпілих вони знайшли два мобільних телефони, і відгамселили його за це до черепно-мозкової травми.
Іншого місцевого жителя обвинувачені роздягли на вулиці при мінусовій температурі, шукаючи татуювання на тілі. В подальшому вони завели його в будинок та побили.
Підсудні також хотіли зґвалтувати жінку, яка в той момент знаходилась з родиною у приватному будинку.
Насамкінець росіяни загнали у погреб усіх жителів будинку та закрили їх там. Через два дні інша група окупантів перевела людей з погребу до підвалу місцевої школи.
Спогади потерпілих
Під час допиту в суді потерпілий наголосив: впізнав обвинувачених по фото під час досудового слідства.
За його словами, окупанти під дулами автоматів вивели його з родиною на вулицю 3-го березня 2022 року. Там його обшукали, а коли знайшли мобільні телефони, то почали бити на очах у сім’ї та малолітнього сина. Він просив найсуворішого покарання трьом росіянам.
Ще одна потерпіла пригадала: окупанти були у стані сильного алкогольного сп’яніння; стріляли в повітря, над головами, наставляли зброю на всіх, у тому числі і на малолітніх дітей, погрожували розстрілом. Жінка пригадала, як троє підсудних потягли іншу потерпілу до льоху, аби зґвалтувати.
Ще один потерпілий розповів: підсудні стріляли по дверях до підвалу та у повітря. За його словами, обвинувачені знущались, принижуючи честь та гідність, коли змусили роздягатись і показувати тіло.
Ще двоє потерпілих померли, не дочекавшись початку судового процесу над катами.
Суд дав по 12 років тюрми трьом росіянам
Під час судового розгляду дослідили кулі, залишки яких знайшли в погребі. Як з’ясувалося, такими кулями калібру 5.45 ведеться стрільба з автомата Калашнікова.
На гільзах були маркувальні позначення: «393», де «3» — код фірми — «Ульяновский машиностроительный завод» (“Ульяновський машинобудівний завод”,- пер.).
Під час звільнення Ягідного українські військові знайшли ряд внутрішніх документів окупантів, які ті, вочевидь, не встигли забрати, коли відступали. До матеріалів вказаної справи додали щоденник «психолого-педагогічних спостережень», вміст якого на суді не оголошувався. Ймовірно там окупанти вели записи своїх спостережень.
Зрештою усіх трьох воєнних злочинців суд відправив на 12 років до в’язниці за порушення законів та звичаїв війни. Вирок заочний, а відтак, щойно підсудних затримають, – одразу доставлять до місця відбування покарання.
Окупація Ягідного
Як писала у червні 2022-го тодішня Генпрокурорка Ірина Венедіктова, окупанти зігнали більше 300 людей в тісний підвал сільської школи Ягідного під час окупації. В самій школі загарбники облаштували свій штаб, тож цивільні стали їхнім «живим щитом». Наймолодшому бранцю росіян було 1,5 місяці, найстаршому – 93. Загалом у підвалі утримували 77 дітей.
Умови були нелюдськими: тіснота і задуха, цілковита темрява, голод і спрага, повна антисанітарія, через що у підвалі з 9-го по 28-ме березня померли 10 цивільних мешканців.
Одна із бранок підвалу – неповнолітня дівчинка – розповіла «Суспільному» про те, що мусила пройти психологічну реабілітацію після пережитих подій.
Росіяни, пригадувала дитина, психологічно тиснули на утримуваних в підвалі людей, розповідаючи, що вони, мовляв, вже перемогли, а Україна – начебто здалась. Ці слова закарбувались у пам’яті дитини. Вже після деокупації села вона боялась виїжджати навіть за межі села, лякалась кожної тривоги ти гучних звуків.
